№ 6/2016

Ekon Ukr. 2016 (6): 3–18

НАУКОВІ ДИСКУСІЇ

УДК 338.45.01

JEL:

ЗВЄРЯКОВ Михайло Іванович¹

¹Одеський національний економічний університет, Research ID : http://www.researcherid.com/rid/http://www.researcherid.com/rid/B-1523-2015
OrcID ID : https://orcid.org/https://orcid.org/0000-0003-0039-5068

ПРОМИСЛОВА ПОЛІТИКА І МЕХАНІЗМ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ

Обгрунтовано об’єктивну необхідність проведення промислової політики як форми неоіндустріалізації. Зазначено, що відсутність промислової політики у країні спричинила скорочення промислового виробництва, а також доданої вартості у структурі ВВП. Звернуто увагу на той факт, що проблема промислової політики актуалізується в епоху глибокої системної кризи, яку переживає наша країна, коли обговорюються складові нової економічної політики як основи для довгострокової стратегії розвитку.
Доведено тезу про те, що саме за допомогою промислової політики можливо змінити галузеву структуру з метою стимулювання економічного зростання на базі підвищення продуктивності праці. Сама промислова політика стає способом державного регулювання прогресивних структурних змін у сфері виробництва.
Розглянуто моделі промислової політики на різних етапах індустріального розвитку. Показано, що в більшості розвинутих країн відбулась еволюція промислової політики від галузевої до політики підвищення конкурентоспроможності. Інструментами досягнення такої мети слугують заходи інституціонального характеру.
Зроблено акцент на тому, що створення інституціональних умов для виникнення фірм у будь-якій галузі, яка реалізує масштабні інноваційні проекти, – головне завдання промислової політики на макрорівні. Забезпечення розширеного відтворення фірм, здатних здійснювати необхідні інвестиційні проекти з підвищення конкурентоспроможності, – необхідний елемент промислової політики на мікрорівні.
Підкреслено, що головні завдання промислової політики в Україні – це формування повноцінного корпоративного сектору, сприйнятливого до нововведень, а також створення інститутів розвитку. Розробка національної промислової політики, з одного боку, повинна спиратися на багатий історичний досвід високорозвинутих країн, а з іншого – виходити з власного минулого і сучасного соціально-економічного і політичного розвитку країни.

Ключові слова:неоіндустріалізація, промислова політика, протекціонізм, «нова економіка», промислова політика конкурентоспроможності, інститути розвитку

Оригінал cтатті українською мовою (cтор. 3 - 18)	Завантажити	Завантажень : 514
Оригінал cтатті російською мовою (cтор. 3 - 18)	Завантажити	Завантажень : 290

Стаття надійшла до редакції 28 березня 2016 р.

Список використаної літератури
1. Гуриев С., Плеханов А., Сонин К. Экономический механизм сырьевой модели развития // Вопросы экономики. – 2010. – № 3. – С. 12.
2. Мау В. Между модернизацией и застоем экономической политики 2012 года // Вопросы экономики. – 2013. – № 2. – С. 8.
3. Вишневський В. Промислова політика: теоретичний аспект // Економіка України. – 2012. – № 2. – С. 4–15; № 3. – С. 25–35.
4. Геєць В.М. Бар’єри на шляху розвитку промисловості на інноваційній основі та можливості їх подолання // Економіка України – 2015. – № 1. – С. 4–25.
5. Рассадина А. Промышленная политика как фактор структурной трансформации // Экономист. – 2015. – № 7. – С. 30–42.
6. Толкачев С. Две модели неоиндустриализации: Германия – “индустриализация 4.0”, США – “Промышленный интернет” // Экономист. – 2015. – № 9. – С. 13–23.
7. Khan M. The Industrial Policy. Governance Challenge // SOAS, University of London. German Development Institute, Bonn, 2014. – September. – Р. 1–9.
8. Петлевой В. Металл без спроса // Ведомости. – 2015. – 25 декабря.
9. Яременко Ю.В. Приоритеты структурной политики и опыт реформ. – М. : Наука, 1999. – С. 9–10.
10. Лист Ф. Национальная система политической экономии. – М. : Европа, 2005. – С. 39.
11. Мельянцев В.А. Обзор дискуссии // Мировая экономика и международные отношения. – 2015. – № 10. – С. 105.
12. Салицкий А.И. Обзор дискуссии // Мировая экономика и международные отношения. – 2015. – № 10. – С. 106.
13. Портер М. Конкуренция. – М. : Издательский дом “Вильямс”, 2005. – С. 362.
14. Худокормов А.Г. История экономических учений. Глава 21. § 2. Кейнсианские концепции “большого толчка”. – М. : Инфра – М, 1998. – С. 451–459.
15. Гугняк В.Я. Институциональная парадигма в политической экономии на примере Франции. – М. : Наука, 1999. – С. 64.
16. Мюрдаль Г. Современные проблемы “третьего мира”. – М. : Прогресс, 1972. – С. 181, 232.
17. Кондратьев В. Государство и корпорации в стратегии глобальной конкурентоспособности // Международные процессы. – 2006. – № 3.– С. 45.
18. Lin J. New Structural Economics: A Framework for Rethinking Development and Policy. – Washington, DC : World Bank, 2012. – P. 139.
19. Рикардо Д. Начала политической экономии и налогообложения. – Т. 1. – Глава 7. – М. : Госполитиздат, 1955. – С. 144–150.
17
20. Райнерт Э. Как богатые страны стали богатыми, и почему бедные страны остаются бедными. – М. : Высшая школа экономики, 2013. – С. 151.
21. Lin J., Chang Hа J. Should Industrial Policy in Developing Countries Conform to Comparative Advantage or Defy it? A Debate between Justin Lin and Ha Joon Chang // Development Policy Review. – 2009. – № 27 (5). – P. 483–502.
22. Шелюбская Н.В. Новые приоритеты промышленной политики: опыт стран Западной Европы [Електронний ресурс]. – Режим доступу : VPK.name/news//124357_noxtie_prioritety_promxis//poeikiki_opyit_stran_zapadnoi_evropyi.html.
23. Иванова Н.И. Инновационная политика: теория и практика // Мировая экономика и международные отношения. – 2016. – № 1. – С. 6. 24. Механик А. Селекция и отбор // Эксперт. – 2016. – № 6. – С. 45.